Зовнішня доброзичливість та внутрішня самотність: як реальні японці відрізняються від героїв аніме у стосунках і дружбі

Я живу в Японії вже майже 4 роки і за цей час поспілкувалася з різними людьми, різного віку і видів діяльності. Взагалі, я з тих, хто налаштований щодо японців дуже позитивно, тому до приїзду сюди особливо не вірила, що японці не вміють дружити і будувати нормальні відносини. Тим більше, що в аніме тема дружби, взаємодопомоги виглядає досить таки достовірно.

Взяти, наприклад, широко відому сейлормун – 5 воїнів-подружок, які стояли горою один за одного і базікали на будь-які теми, навіть відверті. А що ми маємо в реальному житті?

Дружба

Подружитися з японцем, загалом-то, реально. Особливо у шкільні та студентські роки можна знайти друзів японців, разом кудись ходити розважатися, базікати про якісь повсякденних речах. Але навряд чи японець вам подзвонить і скаже: “чувак, у мене проблеми, ти не міг би допомогти? “. У японців не прийнято нити і скаржитися, просити про допомогу, навіть коли це реально потрібно.

Приклад з повсякденного життя: мій чоловік йде на роботу з дому о 9 ранку, повертається після 10 вечора, буває і в 11 і 12. Одного разу він забув вдома гаманець і замість того, щоб позичити грошей на обід у когось з колег вирішив весь день сидіти голодним. Не хотілося турбувати інших людей, хоча по суті у його колег непогана ЗП і ніхто б не постраждав, позичивши йому грошей усього на один день.

Коли японцям потрібна допомога, вони терплять і тримають все в собі, часто не можуть виговоритися ні рідним, ні друзям, що у свою чергу призводить до депресій та інших психологічних проблем.

Найцікавіше ще й те, що незважаючи на таку рису, японці дуже охоче приходять на допомогу оточуючим.

Приклад з повсякденного життя: коли я перший раз приїхала в Японію, погано розуміла як користуватися місцевим транспортом і запитала у японки, яка сиділа поруч зі мною в поїзді, де треба пересісти. Замість того, щоб просто пояснити словами (я вільно розмовляю по-японськи) вона разом з подругою, вийшли зі мною на станції і посадили мене на потрібний потяг, хоча самі пересадки не потребували і після того, як мене проводили, повернулися на попередню гілку метро.

Думаю, дуже багато людей, хто бували в Японії, стикалися з подібною ситуацією. Японці – відмінні слухачі, вони ніколи не скажуть “мені зараз ніколи”, “не до тебе” або “че ти ноешь з-за всякої нісенітниці”, не упрекнут в слабкості. Але, незважаючи на це, не можуть розповісти про те, що їх турбує або про те, що у них проблеми.

Зовнішні фактори

Знову ж таки, повертаючись до аніме – більшість героїв в історіях про дружбу – школярі. З одного боку це пояснюється тим, що такі аніме розраховані саме на школярів, а з іншого – тим, що за дверима навчального закладу зблизитися з кимось дуже складно. В Японії дуже жорстка ієрархія суспільства, тому, якщо чоловік потрапив на фірму всього на рік раніше за тебе – він буде твоїм семпаєм, тобто вище за своїм статусом. Тому на фірмі максимальний шанс подружитися є у тих, хто поступив на роботу в один рік, а якщо з’являється навіть невелика різниця в соціальному становищі – зійтися вже дуже складно.

Додамо до цього переробки і випливає ще один неприємний чинник – відсутність вільного часу. Немає вільного часу – немає можливості зустрічатися зі старими друзями, немає можливості заводити нових. Дуже частий сценарій розвитку тієї самої шкільної дружби, яку показують в аніме – після коледжу/університету всі влаштовуються на роботу і спілкування сходить нанівець. У кого-то вихідні припадають на різні дні, хто виїжджає в інші міста, хтось заводить сім’ю і вихідні проводить виключно з дружиною і дітьми, хтось просто постійно зайнятий і не до зустрічей з друзями.

Як-то балакали з колегою на попередній роботі – молодий хлопець, йому ще 25 років не було. Каже, з друзями за останні півроку зміг побачитися тільки на новий рік – у всіх вихідні в різні дні (на тому робочому місці був вихідний в понеділок, в офісних службовців – неділю, а деякі ще працюють по змінах, особливо хто працевлаштувалися в сферу послуг). Робочий день триває 12-14 годин, після роботи зустрітися вже теж не варіант. А коли з’являється ще і сім’я – відносини з друзями остаточно сходять на немає.

Відносини, сім’я

Японці, в основному, люди досить сором’язливі. Багато хто не вирішуються зізнатися у своїх почуттях, а у багатьох просто немає часу зайнятися своїм особистим життям. Мене вразило, що багато японців, яким вже за 30, могли мати відношення всього 1~3 рази за життя. При чому багатьох із тих, з ким я розмовляла, не можна назвати людьми непривабливими – непересічна зовнішність, освічені, приємні в спілкуванні люди. І стосунків хочуть. Але якось не складається.

Примітка: Щоб не виникло непорозумінь, зазначу, що якщо за життя були відносини, припустимо, 1 раз і вони закінчилися щасливою родиною – чудово, ідеальний варіант. А якщо відносини були пару місяців в студентські роки, а після 40 років людина один – це сумно. У статті мався на увазі другий варіант розвитку подій.

Якщо подумати – у ресторані, де я працювала раніше, робочий день був 12-14 годин, один вихідний на тиждень. При таких умовах зовсім ніколи займатися особистим життям, навіть в інтернеті колись знайомства заводити. Додамо до таких умов японську скромність і виходить зовсім сумно.

Якщо роки йдуть, а другу половинку знайти так і не вдається – деякі японці досі звертаються в шлюбні агентства за пошуком пари або влаштовують оглядини по знайомству, коли хтось із родичів чи друзів знаходить “підходящу партію”. Приклад з життя: якось спілкувалася з японцем, йому було за 40, він двічі ходив на оглядини і двічі йому відмовили. Так що послуги шлюбних агенцій все ще затребувані в Японії, але навіть звернувшись туди це не гарантує хорошого кандидата і щасливе майбутнє.

Щодо створення сім’ї, навіть якщо вдалося знайти другу половинку, перешкодою для народження дітей і вступу в шлюб, знову ж таки, може стати робота – дівчата-кар’єристки не хочуть залишати свій нинішній пост, а поєднувати повноцінну роботу і сім’ю може бути майже нереально. Перед дівчиною часто стоїть вибір: піти на погодинну роботу з невисокою оплатою і поєднувати її з вихованням дитини і побутовими справами, або залишитися на своїй нинішній роботі і відмовитися від народження дітей (хоча б тимчасово), а може і зовсім від заміжжя.

Приклад з життя: на моїй нинішній роботі чисто жіночий колектив, 16 дівчат від 20 до 40 років. Ні у кого дітей немає, хоча деякі з них заміжня. До речі варто також відзначити, що в Японії порівняно невеликий відсоток розлучень, тому кому вдалося створити сім’ю – намагаються її берегти.

Японці – люди, які думають про інших. Намагаються не докучати, не приносити нікому клопоту, скоріше подумають про іншу людину, ніж про себе. Вони ввічливі і добрі зовні, але при цьому часто дуже самотні всередині. Серед людей ж багато тих, кому плювати на оточуючих – вони можуть шуміти і приносити незручності зовнішнього світу, але за своїх близьких при необхідності будуть стояти горою, прийдуть на допомогу і можуть самі розповісти про наболіле.

Звичайно, не можна сказати, що абсолютно всі японці самотні і замкнуті – серед них теж зустрічаються відкриті і дуже доброзичливі люди, також як в нас зустрічаються дуже замкнуті і відчужені. Питання тільки в їх співвідношенні. Ця стаття одне заснована виключно на спостереженнях автора і не має на меті образити ні японців, ні нас.